Відрахування ПДВ у покупця, якщо неналогоплательщік ПДВ виставив ПДВ до оплати

У своїй господарській діяльності платники податків можуть зіткнутися із ситуацією, коли постачальник виставляє рахунок-фактуру з виділеним ПДВ, але сам постачальник не є платником податку ПДВ, наприклад постачальник перейшов на ССО або ЕНВД. У такому випадку пункт 5 статті 173 НК РФ зобов'язує таких постачальників сплатити ПДВ до бюджету. При цьому податкові органи вважають, що покупець не має права прийняти суми ПДВ до відрахування. Чи правомірна така позиція, розглядали в Постанові ФАС Східно-Сибірського округу від 22 січня 2004 р. Справа N А33-18699/02-С3н-Ф02-4962/03-С1

Ads

У своїй господарській діяльності платники податків можуть зіткнутися із ситуацією, коли постачальник виставляє рахунок-фактуру з виділеним ПДВ, але сам постачальник не є платником податку ПДВ, наприклад постачальник перейшов на ССО або ЕНВД. У такому випадку пункт 5 статті 173 НК РФ зобов'язує таких постачальників сплатити ПДВ до бюджету. При цьому податкові органи вважають, що покупець не має права прийняти суми ПДВ до відрахування. Чи правомірна така позиція, розглядали в Постанові ФАС Східно-Сибірського округу від 22 січня 2004 р. Справа N А33-18699/02-С3н-Ф02-4962/03-С1

"Постановою касаційної інстанції Федерального арбітражного суду Східно-Сибірського округу від 27.05.2003 рішення суду першої інстанції від 27.01.2003 та постанову апеляційної інстанції від 07.04.2003 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання незаконним рішення податкової інспекції про донарахування зайво відшкодованого з бюджету податку на додану вартість у сумі 87960 рублів 12 копійок. У зазначеній частині справу передано на новий розгляд до першої інстанції.

Рішенням суду першої інстанції від 31.07.2003 рішення податкової інспекції від 23.03.2001 N 43/03-210 в частині донарахування податку на додану вартість у названій вище сумі визнано недійсним.

Постановою апеляційної інстанції від 10 жовтня 2003 року рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі податкова інспекція просить скасувати судові акти у справі у зв'язку з допущеними судом першої та апеляційної інстанції порушеннями норм матеріального права.

На думку заявника, суд першої та апеляційної інстанції прийшов до неправильного висновку про те, що між Товариством і закритим акціонерним товариством "Абіс" мали місце відносини поставки, а не роздрібної купівлі-продажу, регульовані Законом Красноярського краю "Про єдиний податок на поставлений дохід для певних видів діяльності ".

Крім того, заявник вказує на відсутність у судових актах мотивування висновків про те, що представлені податковою інспекцією нові рахунки-фактури, знову виписані постачальником через два роки після сплати йому Товариством податку на додану вартість, без вказівки суми податку, не є доречними й допустимими доказами у справі.

У відгуку на касаційну скаргу Товариство просить залишити судові акти у справі без зміни.

Справа розглядається в порядку, передбаченому главою 35 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації.

Сторони про час і місце розгляду касаційної скарги повідомлені належним чином (повідомлення N 4024 від 08.01.2004 N 4027 від 05.01.2004), своїх представників в судове засідання не направили.

У відповідності зі статтею 163 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації в судовому засіданні оголошувалася перерва до 22 січня 2004 року.

Перевіривши законність оскаржуваного судового акту відповідно до повноважень, наданих статтею 286 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації, касаційна інстанція приходить до наступного.

Як встановлено Арбітражним судом Красноярського краю, податкова інспекція при проведенні камеральної податкової перевірки поданих Заполярний філією компанії основних розрахунків з податку на додану вартість (експорт) за жовтень і листопад 2000 виявила факти зайвого пред'явлення до відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

За результатами перевірки податковою інспекцією складено акт камеральної податкової перевірки від 23.03.2001 N 43, винесено рішення від 23.03.2001 N 43/03-210 про стягнення з компанії податку на додану вартість у сумі 5955071 рубля, в тому числі по епізоду із закритим акціонерним товариством "Абіс".

Висновок арбітражного суду про задоволення вимоги Товариства про визнання незаконним рішення податкової інспекції в частині донарахування зайво відшкодованого з бюджету податку на додану вартість у сумі 87960 рублів 12 копійок відповідає закону.

Пунктом 6 статті 7 Закону Російської Федерації "Про податок на додану вартість", введеним Федеральним законом від 02.01.2000 N 36-ФЗ, на платників податку на додану вартість покладено обов'язок оформляти рахунки-фактури, вести журнали обліку рахунків-фактур, книг покупок і книг продажів у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З пункту 3 статті 7 названого Закону та пункту 8 Порядку ведення журналів обліку рахунків-фактур при розрахунках з податку на додану вартість, затвердженого постановою Уряду Російської Федерації від 29.07.1996 N 914, випливає, що право на відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість виникає у платника податків у разі документального підтвердження ним фактів сплати сум зазначеного податку постачальнику, а саме подання рахунків-фактур, що відповідають нормам їх заповнення, і платіжних документів про оплату сум податку, зазначених у рахунках-фактурах.

При цьому не має значення, що рахунки-фактури виписані продавцем, переведеним на сплату єдиного податку на поставлений дохід і звільненим від сплати податку на додану вартість, і йому ж покупцем фактично сплачено підлягає відшкодуванню з бюджету податок, оскільки безпідставно отриманий податок на додану вартість підлягає сплаті до бюджету продавцем.

Висновки суду про те, що представлені в судове засідання податковою інспекцією, не виправлені в передбаченому пунктом 5 Порядку ведення журналів обліку рахунків-фактур при розрахунках з податку на додану вартість порядку з обов'язковим зазначенням дати виправлення, а нові, виписані продавцем через два роки після сплати йому покупцем податку на додану вартість рахунку-фактури без податку на додану вартість не є доречними й допустимими доказами, є правильними. "

Висновки:

Таким чином, ні Закон "Про податок на додану вартість", ні 21 Глава НК РФ не містять такого обмеження на право застосування вирахування, як пред'явлення ПДВ неплатником цього податку. Слід зазначити, що з даного питання є Постанова ВАС РФ від 15 липня 2003 р. № 2011/03, в якому платнику податків вказали на неправомірність прийняття до відрахування сум ПДВ, пред'явлених постачальником, переведеним на сплату ЕНВД. Представляється, що при наявності обов'язку неплатника сплатити ПДВ, платник податку може має право на відрахування. У Визначенні КС РФ від 5 лютого 2004 р. № 43-Про наголошується, що платник податку, звільнений від виконання обов'язків, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку на додану вартість, не має права включати суму даного податку в ціну товару. Порушення цього правила тягне за собою передбачену НК РФ відповідальність платника податків та обов'язок сплатити до бюджету суму незаконно отриманого доходу. Тобто КС РФ не додає даним сумам характер відповідальності, а розглядає як сум податку. Таким чином, діє загальний порядок застосування відрахувань.

Ви можете ознайомитися з обговоренням даної проблеми тут.